Основи виховання
Дитяча психіка
Поняття «дитина»
     Воздушно-пузырчатая плёнка Коробок, существуют различные вариации – разной плотности и толщины, разной вместительности и максимально выдерживаемого веса, отличающиеся формой и конструкцией крышек. В качестве упаковочного материала для перевозки легко-бьющихся, ценных или хрупких вещей необходимо использовать воздушно- пузырчатую плёнку. Благодаря своей уникальной структуре, она способна уберечь хрупкие вещи от ударов, развивания, трещин и сколов.


  • 27.08.2015
    Навіщо потрібна няня

    Допомога у догляді за дитиною ніколи не завадить. Навіть самі ініціативні мами, які...
    [Читать далее]

  • 10.08.2012
    Значення симбіотичної поведінки

    Значення симбіотичної поведінки для дитини, батьків, учителів тощо я проілюструю...
    [Читать далее]

Перевірка домашніх робіт

Філіпп

Філіпп на два роки старший за Клаудію з попереднього прикладу, він ходить до другого класу початкової школи і, як усі школярі, не любить виконувати домашні завдання.

Його вчителька розповідає, як у класі відбувається перевірка домашніх робіт: «Зазвичай я прошу дітей дістати течки з портфелів і покласти їх на парту, щоб я могла переглянути домашні завдання. Філіпп за першим разом не робить цього майже ніколи. Коли я повторюю прохання, він поглядає на мене і питає: «Навіщо?» Я терпляче відповідаю: «Бо ми зараз перевіряємо домашнє завдання». Семирічний хлопчик і бровою не веде. Звісно, тут будь-кому може урватися терпець, але мені така ситуація не первина, тому я втретє прошу дістати течку із ранця. І що відповідає мені ця дитина? «Нє-е, не хочеться!» Я не погоджуюся і далі намагаюся примусити Філіппа показати мені домашню роботу. Врешті-решт хлопчик мовчки лізе під парту. Сидить там непорушно до кінця уроку. Мені так і не вдалося вмовити його сісти на місце і працювати з класом.

Після такого я викликала його маму до школи. Вона розповіла мені, що вдома Філіпп поводиться так само і вона не може нічого вдіяти. Аби не видаватися геть безпорадною, зненацька «виявляє», що я ж педагог, отже, повинна мати готові рецепти і їх застосовувати».

Філіпп і вчителька, Філіпп та всі навколо нього-бо його поведінка заважає всьому класу – це два геть різні світи.

Можна збагнути, що семирічний хлопчик перебуває у ранній фазі дитячого нарцисизму, він знає тільки себе, свої потреби на цю хвилину і цілком не здатний реагувати на вимоги оточення. Його спротив учительці-не через те, що він хотів її образити; Філіпп не сприймає педагога як співрозмовника, чиє слово має вагу.

З цієї причини і вимога дістати свою домашню роботу-порожній звук, бо хлопець не вважає вчительку за авторитетну особу. Філіпп у котре переконується, що вона йому кориться, з кожною новою спробою спонукати хлопчика до чогось педагог дає йому змогу керувати ситуацією.

У цьому контексті важливо розуміти, що категорична відмова дитини слухатися-не вольовий акт, це несвідомий спосіб дій, спричинений психічною незрілістю.

Помилка вчительки полягає у готовності кілька разів повторити свою вимогу. Цим вона підсилює хибність образу світу, тому хлопчик так поводиться. Бо тільки перший наказ – це свідомий акт, котрий учиняє авторитетна особа. А от перше повторення і дальші вимоги поготів перетворюють педагога на об’єкт, що ним дитина може маніпулювати як заманеться. Філіпп «засвоює», що відмова виконувати завдання не матиме жодних наслідків, що попихати будь-яким дорослим – це просто. Відповідь матері («удома він поводиться так само») свідчить про те, що хлопчик усюди застосовує таку модель поведінки, хоч у сім років мав би бути здатним коритися і вносити свою лепту у функціонування суспільства.

Адже суть не в тому, щоб із таких дітей, як Філіпп, виховувати безвільних виконавців наказів, які мовчки роблять усе, що їм загадують. Мова йде про здатність до інтеракції, тобто потрібно дати дітям змогу поводитися в групах (а отже, і в суспільстві) так, щоб це не шкодило оточенню.

Аби розвинути здатність до інтеракції, завжди необхідно пам’ятати, що ми маємо справу з дітьми і їх треба сприймати як дітей і поводитися з ними як із дітьми.

З одного боку, це передбачає ставлення з любов’ю й повагою, з іншого – усвідомлення дорослими необхідності керувати і спрямовувати, тобто означає «авторитет» у позитивному значенні цього слова. Інакше кажучи, дітям треба дозволити бути дітьми, дорослі мають хотіти бути дорослими. Цієї передумови, необхідної для здорового розвитку здатності працювати й будувати взаємини, не було в дітей, у яких спостерігали три типи розладів стосунків. Відновлення такого стану речей є великим суспільним досягненням, і добрим підґрунтям його міг би стати аналіз, який я подаю.

Читайте так же:

Комментарии запрещены.