Основи виховання
Дитяча психіка
Поняття «дитина»
     Готові домашні завдання 6 клас Програма в шостому класі досить складна, як запевняють школярі, і набагато складніша, ніж була ще десять років тому. А головне - обсяги домашніх завдань дуже великі. Є ще одна складність - в шостому класі додається багато нових предметів, і кожен предмет веде свій вчитель. Дитині потрібно знати особливості подання матеріалу кожним вчителем, пристосовуватися до його стилю викладання, вимогам до рівня знань і до підготовки домашніх завдань.


  • 27.08.2015
    Навіщо потрібна няня

    Допомога у догляді за дитиною ніколи не завадить. Навіть самі ініціативні мами, які...
    [Читать далее]

  • 10.08.2012
    Значення симбіотичної поведінки

    Значення симбіотичної поведінки для дитини, батьків, учителів тощо я проілюструю...
    [Читать далее]

Пояснення класичне – про цінність людської інтуїції

Пояснення класичне - про цінність людської інтуїції

«Не твого розуму діло!» Пам’ятаєте, як часто це доводилося чути в дитячому садку? Завжди, коли дорослі розмовляли про щось таке, що дітям здається таємничим і страшенно цікавим, лунали ці жахливі слова.

Чи не кожен з нас у дитинстві ненавидів цю фразу та ще цілу серію подібних батьківських заперечень та відмов. І мріяв чимшвидше вирости, щоб нарешті проникнути в глибокі секрети світу, що їх батьки, дідусі й бабусі та вчителі так ретельно приховували.

Батьки, що в такий спосіб намагалися відгородити дітей від «дорослих справ», інтуїтивно чинили правильно. Вони оберігали малят від розмов, котрі обтяжували б їх емоційно та психічно, і встановлювали обмеження, аби дітлахи затямили собі: є теми для дорослих і теми для малих. Розподіл визначали виключно дорослі, нікому й на думку не спадало ділити це з дітьми.

Дорослі не все обговорювали при дітях, і це було добре. Проблеми у стосунках між батьками, питання хвороб і смерті, грошей, війна і звичайно ж, статеве життя – про все це батьки намагалися розмовляти ввечері, коли діти вже спали. Це покоління дорослих інтуїтивно усвідомлювало, що їхнім нащадкам і власних клопотів вистачає, нема чого вішати на них ще й свої. Відтак діти мали безтурботне дитинство й не мусили забивали голову питаннями, вирішити які були не в змозі.

Можна навести багато прикладів такого ставлення. Коли дорослі приходили в гості, дітей часто кликали тільки привітатися, від усіх подальших розмов їх якщо була така можливість-відсторонювали, і здебільшого в найпростіший спосіб виряджали гратися. Перегляд телепередач було влаштовано так, щоб малі не дивилися новин чи фільмів із насильницькими та любовними сценами. На додачу діти лягали спати у точно визначений час, тож ніяк не могли пізно ввечері дивитися «дорослі» стрічки.

Вважали за нормальне, що більшість важливих рішень приймали дорослі, а дітям доводилося погоджуватися з ухвалою. Причиною цього було постійне усвідомлення невидимої межі між світом дорослих і світом дітей. Скажімо, малим не дозволяли висловлювати свої судження про дорослих, принаймні дитині пояснювали, що такого не можна. Та й пояснення було у формі ствердження («Так негарно говорити про дорослих!») без жодних тлумачень, чому це саме так.

Усі ці стратегії виховання на той час зовсім не сприймали як «стратегії», бо це слово, як ніяке інше, передбачає спосіб поведінки, що поступово входить у дію. Стратегії формуються у голові після тривалого обмірковування, коли взято до уваги всі «за» і «проти». Хто діє за певною стратегією, той усе зважує і намагається прийняти розумне рішення.

Якщо застосувати це слово до виховання, воно не конче означатиме щось негативне: звичайно, виховання дітей має бути розумне. Але тут треба брати до уваги обидва боки медалі.

Цілковите переміщення виховних дій у роздуми означає відхід від інтуїтивного виховання, за котрим описане розмежування світу дорослих і дітей-беззаперечне, й ніколи не ставиться під сумнів те, що між дорослими й дітьми існують ієрархічні стосунки, де молодші підпорядковані старшим.

Усе це було тоді, коли технологічні зміни відбувалися поволі порівняно із сьогоденням. Якого значення в нашому житті набуде комп’ютер, мабуть, можна було здогадатися у 1990-х. Тоді технічний прогрес саме набирав темпів. Техніка дедалі більше об’єднувала світ. Інформацію із найвіддаленіших куточків світу можна отримувати вдома, поступово з’явилося якесь поняття того, що ми сьогодні намагаємося окреслити як глобалізацію. Коли зовнішній світ усе ближче підсувається до особистої сфери, руйнуються очевидні доти обмеження всередині світу дорослих. Якимось чином людина починає почуватися відповідальною за цілий світ (передусім за біду в світі).

Такі зміни у ставленні людей до свого оточення не можуть не відбитися на ставленні до дітей. Поступово проявляються зміщення, що спираються на суспільний консенсус, із впливом яких на дитячу психіку нам сьогодні доводиться мати справу дедалі частіше.

Людина, перевантажена змінами в суспільстві, намагаючись іти в ногу з усіма, втрачає контакти з багатьма дорослими, починає шукати якоїсь компенсації та знаходить її в дитині. Як наслідок, розвивається такий стосунок із дитиною, котрий докладно можна пояснити на прикладі поведінки Мануеля, 13-річного школяра, що живе з мамою, яка виховує його сама.

Промовистий приклад-учителька розповідає про буденний випадок

-Я стою з колегою в коридорі, розмовляємо про своє. Якийсь учень втручається в розмову і перебиває нас. Я роблю зауваження -мовляв, невже не видно, що я зараз не маю часу. Хлопця не так легко збити з пантелику, він і далі гне свою лінію. На моє прохання трошки зачекати відповідає: «Та ви вже хтозна-скільки говорите, зараз моя черга. Мені треба запитати про домашню роботу. Я підійшов, а у вас нема часу. Моїй мамі це не подобається». Звертаюся до його матері, та каже: «А мій син дуже допитливий, справжній чомусик. Усяка дитина, що так усім цікавиться і добре розвинута, є трохи нетерпляча».

/>

Читайте так же:

Комментарии запрещены.