Основи виховання
Дитяча психіка
Поняття «дитина»
     джуди хопс xiaomi У нас очень широкий ассортимент аксессуаров, Чехлов, бамперов, наушников, зарядок, различных брендов, копий и оригиналов, таких как: spigen, Nillkin, remax, belkin, awei, apple, moschino, ted baker, и много др. , Также, помимо нашего интернет-магазина MobiGroup.com.ua, у нас есть большой офис-склад, шоу-рум, где Вы сможете лично проверить качество всех товаров и примерить на свой гаджет. Мы находимся в г. Киеве, метро Васильковская, ул. Казацкая 122,


    hydra russian anonymous marketplace зеркала в Москве | https hydra2web com
  • 27.08.2015
    Навіщо потрібна няня

    Допомога у догляді за дитиною ніколи не завадить. Навіть самі ініціативні мами, які...
    [Читать далее]

  • 10.08.2012
    Значення симбіотичної поведінки

    Значення симбіотичної поведінки для дитини, батьків, учителів тощо я проілюструю...
    [Читать далее]

Вступ

Вступ

Переговори – це найкращий спосіб вирішувати проблеми. Але за умови, що залишилася бодай маленька надія на їх усунення. Та здебільшого вести перемовини зовсім не легко. Люди намагаються застосовувати однакові поняття, але все одно розмовляють про різні речі. Саме так зазвичай розвиваються дискусії про дітей: усі ми кажемо «дитина», але маємо на увазі кожен свій «об’єкт». Це також наслідок різних концептів, через які деформуються стосунки між дорослим та дитиною. Я так детально зупиняюся на цих розбіжностях, аби показати, наскільки гострою є комунікативна проблема. Якщо ми при розмові оперуватимемо однаковими поняттями, це допоможе нам знайти рішення для багатьох висвітлених у цій книзі промахів у спілкуванні з дітьми.

Комунікативні проблеми присутні на багатьох рівнях. Комунікація більше не відбувається належним чином

Між учителями

Між учителем і учнем

Між учителями та батьками

Між батьками та дитиною

Між батьками та їхніми батьками

Між батьками як парою

Розмова дорослих, тобто батьків, учителів, вихователів, дідусів та бабусь, про дітей настільки ж безуспішна, як і розмова між кожною з цих груп дорослих і групою дітлахів. Тим самим дітей позбавляють можливості нормального психічного розвитку.

Чому дорослі сьогодні розучилися спілкуватись з дітьми? Власне, «діти» – це дуже популярна тема, всі про них розмовляють: батьки, вихователі, педагоги, науковці, автори книжок, журналісти, навіть політики всіх рівнів, їм вторують освітяни. Щоденно точаться тривалі дебати щодо підвищення допомоги на дитину. Гучними гаслами рясніють шпальти газет. Роздумами і формулюваннями метр за метром заповнюються полиці книгарень і бібліотек.

Безсумнівно, наміри в авторів добрі, дорослі одностайні у своєму бажанні: всіма можливими способами поліпшити ситуацію і знайти нові рішення. І попри це ми вимушені констатувати: проблемних випадків більшає, а обґрунтованих аналізів бракує. Адже все сказане і написане все одно базується на деформованих стосунках і хибних концептах, а їх, як я вже показав, багато. Тому прибічники різних точок зору не можуть знайти спільної мови. Загалом усі ці групи мають на увазі зовсім різні об’єкти.

І тільки меншість, говорячи про дитину, справді має на увазі дитину. Ті, кому це вдається, враховують природну дитячу незрілість, вони знають, що всіх без винятку сфер життя дитину потрібно навчати. Це допоможе їй у майбутньому стати повноцінною особистістю. На цьому шляху їй потрібна підтримка дорослих. Ті сприймають природну ієрархію не як засіб тиску на дитину, а як можливість захистити її. Вони розуміють, що для цього потрібна неабияка відповідальність. Дитиною, у прямому сенсі цього слова, опікуються. Це поняття передбачає, що особа, якою опікуються, є нижчою за статусом, аніж її опікун. Жодного негативного значення такий розподіл ролей не має.

Я наведу приклади зі спортивного життя, вони допоможуть проілюструвати цю тезу. Байдуже, про який вид спорту йдеться, ролі визначено надзвичайно чітко: тренер і учень. Перший задає тон, другий підхоплює і в такий спосіб учиться.

Учитися, до речі, – найважливіше завдання дитинства. Позиція тренера стосовно учня, або ж дорослого стосовно дитини  -  позиція лідера -  не передбачає мети виростити ідеального виконувача команд. Ні, вона допомагає навчитися самостійності. Ані олімпійські чемпіони, ані самосвідомі, повноцінні особистості не взялися нізвідки, вони не впали з неба і не народилися з повним набором позитивних якостей. Своїми заслугами вони завдячують дорослим, що якнайкраще стежили за їхнім розвитком.

Отже, тренер  – це та людина, яка невпинно займається зі своїм учнем, знову і знову вказує йому на помилки і допомагає їх виправити. При цьому він у жодному разі не займає авторитарної погрожу вальної позиції, навпаки, він присвячує себе учневі. Учень, що тільки-но почав займатись у спортивній секції, є початківцем у цій сфері. Так само й дитина є початківцем на життєвому шляху. В обох випадках ієрархічно підпорядковану особу заохочує вища інстанція  – якщо вона вправно навчається та вдосконалює себе, на неї очікують похвала і визнання лідерів (тренерів/дорослих). Узагалі тренер перебуває на вищому щаблі згідно зі своєю функцією, а не через власну активну владу над учнем. Так само це стосується взаємин між дорослим і дитиною: дорослі не ставлять себе вище за дитину, вони інтуїтивно розуміють, що її треба супроводжувати і скеровувати, аби вона змогла розвинути свої особистісні якості.

Тренерові, який займається з початківцем, серед іншого важлива також тривалість виконання вправ. Не так, що сьогодні він тренує це, а завтра вже інше вміння. Адже спочатку треба закласти основи подальшого вільного володіння цим видом спорту. Тільки через роки плідних тренувань допускається ситуація, в якій тренер просто дає тактичні поради, роз’яснюючи . учневі тонкощі гри або сприяючи іншим спортивним досягненням. У проектуванні в царину виховання дитини це означатиме, що через певний, досить тривалий, час з’являється можливість перейти від традиційного до сучасного способу мислення і дати дитині більше повноважень у прийнятті рішень.

Але повернімося до відпрацювання основних навичок. Більше шкоди, ніж користі, приносить детальне обговорення цих вправ. Великою мірою учні мають просто довіритися своєму тренерові і без зайвих думок опанувати ті чи ті вміння. Інакше це може призвести до так званої когнітивної блокади. Іншими словами, якщо тенісист перед кожним ударом замислюватиметься, чи правильно він б’є, чи, можливо, потрібно було б обрати іншу позицію, його партія приречена. Адже йдеться не про тонкощі гри, а про основи техніки – автоматичне володіння м’ячем та ракеткою.

Тоді учень убачатиме у тренері не вчителя, а такого ж гравця, як і він, просто тренер має викласти йому обов’язкові правила цього виду спорту. Але розвитку майстерності учня така тактика навряд чи допоможе. Нескінченні дискусії замість наполегливих тренувань не сприятимуть покращенню результатів.

Той, хто вбачає в дитині істоту, направлену на розвиток, той справді має на увазі дитину. Якщо він, звичайно, користується таким визначенням. Мені як дитячому психіатру з такою особою говорити про дітей буде напрочуд легко, тому що ми маємо на увазі один і той самий об’єкт. Якщо вжити терміни з теорії комунікації – приймач і відправник повідомлення налаштовані на одну частоту.

Складніше відбуватиметься комунікація в парі, де один із мовців вбачає у дитині партнера, а другий, натомість, – саме дитину. Така нерівність понять, коли один з учасників комунікації має на увазі дитину, а другий – інший концептуальний об’єкт, призводить до цілковитої безпорадності мовців і неможливості дійти спільного рішення.

/>

Читайте так же:

Комментарии запрещены.